Елизавета Стюарт. Чужой не завидую славе/Чужій не завидую славі/I don’t envy the glory of a stranger

Чужой не завидую славе, Читая чужие стихи, Но знаю я добрую зависть К искусству добротной строки. Мне любо мгновение это, Когда, утолиться спеша, В волненье другого поэта Моя заглядится душа. Как будто в колючую вьюгу Жилища я вижу огонь, Как будто бы лучшему другу Я руку кладу на ладонь. И чувствам становится тесно, И дали сияют светло, А в сердце ответная песня Уже расправляет крыло. Чужій не завидую славі, Коли я читаю вірші, Та заздрощі є нелукаві До вправності гарних рядків. Мені до вподоби миттєвість, Коли споглядає душа Поета бентежну чуттєвість, Вгамуватись коли поспіша. Неначе в пронизливу хугу Будинку я бачу вогонь, Неначе найкращого друга Я дотик відчула долонь. Стає почуттям в душі тісно, І світло у даль повело, А в серці у відповідь - пісня Уже розправляє крило. I don’t envy the glory of a stranger, Reading other people's poetry, But I experience good envy To the art of a good line. I love the moment When, in a hurry to satisfy itself, My soul watches The excitement of another poet. As if in a prickly blizzard I see fire of the dwelling, As if I put my palm On my best friend's hand. And feelings become crowded, And distance shines brightly. And in the heart the response song Is already spreading the wing.