Павло Тичина та Станіслав Тельнюк: творчі та дружні зв'язки

«Яка властивість людської пам’яті! Щось пам’ятаєш, пам’ятаєш, а як треба записати – забув!...Але хоч те, що запам’яталося, треба записувати. Треба зберегти якомога більше. Особливо про П.Г. Тичину. Літ через 50-100 (може і раніше) всі збагнуть, який він геній – і навіть найменша деталь стане промовистою…» 25.05.1970 р., зі щоденника С. Тельнюка. 26 квітня 2025 року виповнюється 90 років з дня народження Станіслава Володимировича Тельнюка – поета, біографа, літературного критика, перекладача. Коли приходить час і людина хоче познайомитися із Павлом Тичиною значно глибше ніж його шаблонно подають у книгах, а варто зауважити, що справжній Кларнетист ще ховається під значним радянським пилом, доля неодмінно приведе до спогадів, які нам люб’язно залишив Станіслав Тельнюк. Його праці – це жива історія України, кропітка праця науковця і талановитість літератора. Його спогади – це свідчення існування нещадної доби, в епоху якої довелось творити як самому Тельнюку, так і шістдесятництву, і всім тим, хто жив словом України. Він, звісно, міряв про нетлінне, Він бути генієм хотів, - Та вік прожив чужою тінню І рупором невласних слів. На жаль, доля відміряла вкрай мало років Станіславу Володимировичу. Та він продовжує жити в спогадах його колег, друзів, а найголовніше в серцях доньок, що як і їх батько прославляють український народ. Талановитий дует сестер Тельнюк – Галини та Лесі – це ковток життєдайної української пісні, що славлять найкраще – українське. «Мрії передаються іншим людям. Тичина мріяв про вільну Україну, і Симоненко, і Стус. Я також мрію. І мої діти мріють… І доживуть!» (С. Тельнюк)